Автор revgurnal
Вересень 21, 2015
Коментуйте

Чи загрожує країні радикалізм?

DSC_3088

Події 31-го серпня ц.р. біля Верховної Ради, внаслідок яких загинуло четверо людей, актуалізували проблему радикалізму в політиці, проблему загроз деструктивних дій з боку екстремістів. Проаналізувати цю тему ми попросили дрогобицького публіциста, керівника Науково-ідеологічного центру ім. Д. Донцова Олега БАГАНА.

– Політичний радикалізм в Україні присутній ще від початку доби В. Януковича, від 2010 р., тому що перемога Партії регіонів з її відвертою проросійською орієнтацією означала ігнорацію і руйнацію тих державотворчих і націотворчих процесів, які тривали від 1988 року, коли почалася перебудова в СРСР. Закономірно, що всі націоналістичні принципові середовища змінили риторику і тематику дій, формуючи їх як різко критичні й ударні щодо режиму Януковича. Однак Майдан показав, що українці переважно схильні до поміркованих дій, що вони здатні тримати себе в руках, гасити емоції й екстремізм. Згадайте, що в центрі Києва за весь період Революції Гідності (а це 3-и місяці!) не було розбито жодної вітрини демонстрантами, не були побиті одіозні політики-регіонали і т.ін.

Правда, водночас Майдан показав, що українці не здатні каталізувати революційну енергетику в наступальну тактику, що вони замало організатори за ментальністю. Люди Майдану не змогли створити провідної політсили революційного змісту, тому реальними переможцями стали дві політичні групи, які демонстрували під час революції найбільшу компромісність і лише заважали їй – це «Народний Фронт» А. Яценюка і УДАР В. Кличка, за спиною якого стояли П. Порошенко і Д. Фірташ. І в цьому вся сутність нинішнього розчарування і розлому в країні: люди усвідомлюють, що їх обдурили, але нічого змінити не можуть. Тому наростає радикалізм.

Винятком став «Правий сектор» як революційна сила Майдану. Його відносний успіх пояснюється тим, що в основі цього об’єднання націоналістів була дисциплінована і досвідчена організація «Тризуб» ім. С. Бандери, заснована, нагадаю, в Дрогобичі видатним ідеологом модерного українського націоналізму Василем Іванишиним.

– Але ж люди можуть змінити ситуацію через вибори. Чому ж радикалізуються настрої далі?

– Це друга велика критична проблема нашого суспільства: більшість людей не вірить у чесні і справедливі вибори, бо олігархи як реальні гравці через маніпулятивні політтехнології і ЗМІ, які вони всі скупили, будуть дурити й дезорієнтувати суспільство, будуть цинічно скуповувати голоси. Вони навіть закон про місцеві вибори придумали дуже хитрий і заплутаний (до того ж украдений із російських зразків – це показує на кого справді в майбутньому збираються орієнтуватися наші провладні середовища із «Блоку П. Порошенка» і «Народного Фронту»). Логічно, що в такій ситуації з’являються політсили, це ВО «Свобода», «Правий сектор» і Радикальна партія, які пробують мобілізувати людей на наступальні дії щодо політики влади, пробують розхитати її. Арешти членів «Правого сектору» і «свободівців» лише загострюють і ускладнюють становище загально.

Головною «загатою» для розвитку революційних дій в Україні є, все-таки, не влада (вона їх тільки стимулює через власні злодійство, безпринципність і фальшивість), а ментальність українського народу – примирлива, інертно-пасивна, боягузлива. З огляду на ті злочини і цинічні обмани, які здійснюють провладні середовища (розкрадання багатств країни, зрада армійців на фронті, непокарані вбивці «Небесної сотні» і т.ін.), в державі вже давно мали б початися відкриті протистояння і суворий наступ на владу.

– Чого бракує названим Вами радикальним політсилам, щоб очолити революційний процес?

– ВО «Свобода» як наймасовіша з них і найвпливовіша від 2010 р. занадто безпринципно добирала своє членство. Відтак, коли вона прийшла до влади в Західній Україні, то виявилися жахливі і часті факти корупції серед її висуванців. Потім «Свобода» не змогла очолити революційні процеси на Майдані взимку 2013-2014 рр. Тому закономірним є недовір’я до неї як до партії, яка декларує щось революційне, але не втілює ці ідеї.

«Правий сектор» сформувався як передусім військова організація, а до таких політсил, як я вже наголосив, українці за законами своєї хліборобської (не козацької!) ментальності ставляться застережливо. До того ж в ПС є явні промахи з розбудовою своєї політичної структури: відсутність кадрів, слабка пропаганда («Правий сектор» об’єктивно більше спопуляризували російські телеканали, які намагалися його демонізувати, аби при нагоді цілковито знищити), мало політичного креатину – все зводиться до радикальних гасел, які суспільство повністю не може прийняти.

Радикальна партія О. Ляшка «виживає» виняткова на феєричному популізмі свого лідера і його харизмі. Справжні її дії непослідовні і вибіркові. Всі розуміють, що очолити реальні революційні процеси вона не в змозі, та й не хоче.

– Чи є альтернативні опозиційні до влади проекти?

– Оригінальну позицію займає партія «Громадянська позиція» А. Гриценка, яка дає всеохопну аналітичну критику політики влади, намагається мобілізувати громадянський рух, водночас має багато конструктивних пропозицій. Це дає перспективу цій політсилі, яка поволі посувається із чисто ліберальної ніші в національно-демократичну. Їй бракує лише ідеологічної виразності, яскравої дієвості.

«УКРОП» В. Корбана і І. Коломойського дико лізе у сферу відвертого популізму, тому навряд чи йому вдасться очолити якісь значні опозиційні настрої суспільства. Очевидно, його успіхи обмежаться Дніпропетровською областю, де все вже «прикуплено» «укропами».

У Західній і Центральній Україні опозиційні процеси могла б очолити добре розбудована замасковано олігархічна партія «Самопоміч», але це за суттю своєю пристосуванська політсила. Її свідомість і психологію ідеально відображає фігура самого лідера партії – А. Садового: він здатен співпрацювати і співжити у будь-якому болоті і вийти «сухим» із будь-якої калюжі, як він виліз із розбазареного фонду «Галицькі інвестиції» ще в 1990-х!. Загалом цю партію можна назвати «розчаруванням майбутнього» – настільки вона імітаторська і обіцяльницька за своїм характером.

ВО «Батьківщина», попри свою загальну дієву позицію, гадаю, не зможе вийти з-під «тягаря» свого лідера – Юлії Тимошенко, до особи якої суспільство ставиться з великою насторогою і підозрою з огляду на її минулу біографію.

«Опозиційний блок» здатен мобілізувати тільки російськокультурних і російськоцентричних громадян нашої країни, яких є дуже багато, і тому його чекають великі електоральні успіхи на Сході і Півдні. Але цього, очевидно, буде замало, аби почати наступ на владу.

Думаю, що й після виборів в Україні збережеться баланс сил – різновекторно опозиційних, помірковано радикальних, реально малопродуктивних.и Ситуацію може змінити тільки ще безглуздіша,ще більше крадійська і водночас схильна до тиранізму і підлувато-жорстоких репресій проти інакодумців влада.Тоді почнеться громадянська війна.

Розмовляв Олексій ДОРОФТЕЙ

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!