Автор revgurnal
Листопад 6, 2015
Коментуйте

Місцеві вибори – 2015: провали і перспективи (аналітична заява)

123456_1

Місцеві вибори у черговий раз стали, за окремими винятками, виборами без вибору, традиційно безідейними, брудними, нудними, крутійськими, маразматично профанаторськими, а подекуди – скандальними. Далекими від того, що можна окреслити термінами «народовладдя» та «політика». З огляду на вкрай низьку явку, говорити про переконливих переможців не доводиться, окрім хіба що «Правого сектору», котрий мудро не взяв участь у цьому псевдополітичному шахрайстві. Частково у виграшній ситуації опинилися державницькі та патріотично-популістські сили (особливо у Центрі і на Заході), а також «Свобода», котра дещо підняла свій рейтинг після провалу на парламентських перегонах 2014 р. Спекулювання на патріотизмі, Майдані та воєнній темі було ще доволі активним, але меш ефективним, ніж на минулорічних президентських та парламентських виборах. У народі посилились настрої розчарування, втоми, незадоволення та обурення діями влади щодо збереження злочинної системи управління країною, тотального зубожіння, корупції, заморожування війни, масових політичних репресій, постійного угодовства перед Росією та Заходом тощо.

Тому місцеві вибори можна окреслити назагал як черговий провал влади у сфері внутрішньої політики. Першим, але не останнім, симптомом цього провалу стала відмова від участі у виборах партії прем’єра А. Яценюка «Народний фронт». Інші провальні факти, за які несуть відповідальність саме вищі владні структури, передусім Президент П.Порошенко та його партія (БПП-Солідарність), окреслимо тезово.

Перше. Прийняття антидемократичного закону про місцеві вибори, котрий унеможливив вільний вибір людей, а знову все звів до вибору партій, увів незрозумілі гендерні квоти (котрі мало хто з політсил зумів виконати), зробив непрозорим підрахунок голосів, запровадив незахищені бюлетені і т.п. Але найсумніше, що у ньому було спрофановано норму про можливість відкликання депутата, оскільки остаточне рішення про відкликання, за цим законом, має не громада, а керівництво партії. При цьому вже попередні підрахунки показують, що більше 95 % обраних мерів та депутатів, хоч і висунуті партіями, але є безпартійними. Політичних партій, ні як розбудованих масових організацій, ні як ідеологічних об’єднань, у нас просто нема. То звідки така владна любов до пропорційної системи?

Друге. Масове розчарування у владі та її політиці, що призвело до рекордно низької явки виборців 46,6 %, а також численних фактів псувань бюлетенів. А недовіра до виборчої системи, приводить до посилення радикалізації та озлоблення суспільства.

Третє. За активного сприяння влади відбувся частковий реванш антидержавних, сепаратистських, проросійських сил, особливо на Півдні та Сході (Харків, Одеса, Славутич, чимало звільнених міст Донбасу та ін.): «Опозиційного блоку», «Відродження», «Нашого краю» та ін. У цих структурах (створених, за інформацією ЗМІ, не без допомоги адміністрації президента) журналісти та громадські активісти особливо часто викривали колишніх регіоналів, комуністів, соціалістів та ін. москвофільські елементи. Хвилює й факт проходження до Закарпатської обласної ради не лише відверто прокремлівських опоблоківців (5.5 %), а й потенційних угорських сепаратистів – Партії угорців України (9,5 %).

Четверте. Неконструктивна робота давно протермінованої, ще Януковичем створеної ЦВК та, подекуди, інших комісій. Ганебну роль ЦВК у фальсифікаціях голосування виявили випадки у Маріуполі та Павлограді. Підозріло довгим є й підрахунок голосів, що спонукає аналітиків до висновків про маніпуляції та фальсифікації результатами волевиявлення громадян. У цивілізованих країнах цей підрахунок триває години чи дні, а в нас чомусь – тижні.

П’яте. Сумні факти спроб різнорівневого фальшування голосів (найбільш резонансними стали виявлення додрукованих бюлетенів у Тернополі та схованих за батареєю у Первомайську), застосування адмінресурсу, брудних технологій (компромат, створення «технічних» партій, арешти опозиціонерів тощо) та допущення масового підкупу виборців. Хоч саме провладні аналітики переконували, що пропорційна система рятує від підкупу. Знову не справдилось.

Шосте. Скандально низький результат БПП-Солідарність. У жодному регіоні партія «одно турового» лідера країни, не набрала понад 50 %, а тому не стала абсолютною більшістю в обласних радах. І лише в 14-ти облрадах стала відносним переможцем, часто не подолавши 15-20 %. Це сумне свідчення швидкого падіння рейтингу президента.

Сьоме. Вибори були доволі нищівно розкритиковані іноземними засобами масової інформації, що мало б стати черговим тривожним сигналом для владних «про європейців». Основні акценти закордонні аналітики зробили на перемозі корупціонерів та поверненні у велику політику проросійських сил.

Ці вибори знову не вирішили жодної із важливих національних чи регіональних проблем. Вони стали черговим підтвердженням неспроможності влади до державного будівництва та опору зовнішнім і внутрішнім викликам. Стали підтвердженням витворення в Україні неоколоніальної системи непредставницької демократії. Засвідчили катастрофічний брак у політичній теорії та практиці основної для існування будь-якого успішного народу та його самобутньої держави національної ідеї. Дуже прикро, що про неї ніхто із владної команди так і не згадав. Тому перспективи такої влади, а з нею і цілої країни, вельми туманні та загрозливі. Натомість відкриваються нові можливості для відповідальних націоцентричних та державницьких сил, котрі мають стратегію реалізації української ідеї, витворять ефективні організації, зуміють консолідувати та очолити національні громади і котрі готові здійснити якісні, революційні, системні зміни, а не косметичні підмальовування олігархічного режиму.

Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!