Автор revgurnal
Травень 28, 2015
Коментуйте

ВАЖКІ ПИТАННЯ. ЧИ НАСПРАВДІ ПЕКЛО ВІЧНЕ І НЕВІДВОРОТНЄ?

  • Втр, 19/05/2015 – 18:07

ПИТАННЯ: Після всіх сказаних Папою слів про нескінченне милосердя Боже, який дає шанс будь-якому грішникові, здається дивним, що Він допускає вічне, невідворотнє пекло.

ВІДПОВІДЬ: Незворотність і вічність пекла – це істина, яка, здається, не відповідає вірі в милосердя Бога. Тому завжди були мислителі, які висували гіпотезу про відворотність пекла. Вони міркували про те, що Бог міг би і позбавити від пекла після необхідної кари, нехай навіть найжахливішої і тривалої. Звичайно, Всемогутній Бог міг би позбавити від пекла після необхідної кари, – але крім волі Божої є і завзятість грішника, воля засудженого, який не бажає любити Бога і хоче залишатися в пеклі. Ніхто, навіть Бог, не може примусити людину до любові.

Пекло розташоване у вічності, в контексті, де немає ні початку, ні кінця: йдеться про мить, яка ніколи не проходить. Приречені на нього не можуть покаятися – «у них немає часу для покаяння, тому що вони вийшли з часу і стали в’язнями миті, після якою не наступить жодна наступна мить», – стверджує сучасний богослов кардинал Джакомо Біффі.

Жак Маритен так писав про тих, хто перебуває в пеклі і не бажає його покинути: «Вони воліють страждати, ніж перестати вважати себе кінцевою метою; їхня гордість вихваляє себе в цьому стражданні, і в цьому сенсі вони не можуть покинути пекло або перетворити своє погане бажання в добре бажання. Вони сповнені жалю і докорів; вони не стремлять до неба, воліючи постійно бути в пеклі. Їх вибір зроблено: вони знайшли блаженство в своїй гордині. Вони не просять Бога дозволити їм вийти звідти і ніколи Його про це не попросять, – вони хочуть залишитися в пеклі. Вони не бажають бачити Бога, хоча колись, на землі, багато з них мали в собі благодать і прагнули до благодаті. Але вони ненавидять Бога і блаженство святих, сміються над ними. Вони заздрять святим, ненавидячи їх за те благо, якого немає у них самих і яке вони ненавидять. Покарання, позбавлення споглядання Бога мучить їх не тому, що вони хотіли б споглядати Його, та не можуть, а тому, що вони знають: це споглядання є найвищим благом, і вони заздрять йому, тому що воно обожествляє, вони лають його, тому що воно святе, і вони не бажають його ніякою ціною. Вони страждають від того, що втратили його з власної вини, і не припиняють відкидати його своєю ненавистю».

Але звернемося до Святого Письма. У ньому ми знайдемо слова Ісуса про остаточне виключення з вічного життя: «І коли око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної, де черв’як їхній не вмирає і вогонь не вгасає» (Мк 9,47-48); «Якщо ж рука твоя або нога твоя спокушає тебе, відітни її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя одноруким або одноногим, ніж з обома руками чи з обома ногами бути вкиненому в огонь вічний» (Мт 18,8); «Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вогонь вічний, приготований дияволові та ангелам його» (Мт 25,41); «І підуть ті на вічну муку, а праведники в життя вічне» (Мт 25,46).

Святе Письмо спростовує припущення, ніби «вічність» означає лише «дуже довгий час», як хотіли б деякі мислителі. Святий Августин казав, що рай і пекло або обидва вічні, або жоден із них не вічний. В Апокаліпсисі знаходимо такі слова: «А дим їхніх мук підніматиметься вічні віки. І не мають спокою ні вдень, ні вночі ті, хто вклоняється звірові та образу її, і приймає клеймо імені його» (Одкр 14,11). Вираз  “вічні віки” ніколи не використовується для позначення закінченого відрізка часу і володіє тим же змістом, що і по відношенню до Бога, що живе вічно: «Хто сидить на престолі й живе віки віків» (Одкр 4,9).

Звернемося до вчення Церкви, викладеному в Катехизмі:

Вчення Церкви стверджує існування пекла та його вічність. Душі тих, хто вмирає у стані смертельного гріха, негайно після смерті йдуть у пекло, де вони терплять пекельні муки, «вічний вогонь» (Пор. Символ віри « Quicumque »: DS 76; Константинопольський Синод 543 р.: DS 409; 411; ІУ Латеранський Собор: DS 801; Ліонський Собор: DS 858; Бенедикт XII, Конст. « Benedictus Deus »: DS 1002; Флорентійський Собор: DS 1351; Тридентський Собор: DS 1575; Павло VI, «Sollemnis Professio fidei», Символ віри Нар. Божого, Урочисте визнання віри, 12.). Головна пекельна мука полягає у вічному відлученні від Бога, бо лише в Ньому людина може мати життя і щастя, для яких вона була створена і яких вона прагне.

1036    Твердження Святого Письма і вчення Церкви про пекло є І734 закликом до відповідальності, з якою людина повинна використовувати свою свободу, пам’ятаючи про її вічне призначення. Одночасно вони є наполегливим закликом до навернення: «Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять» (Мт. 7,13-14):
«Не знаючи ні дня, ні години, треба нам, йдучи за осторогою Господа, постійно пильнувати, щоб заслужити, коли закінчиться єдина дорога нашого земного життя, увійти з Ним на весільний бенкет і бути зарахованими до благословенних Богом, а не щоб нам було наказано, як поганим і лінивим слугам, відійти у вічний вогонь, у кромішню темряву, де буде плач і скрегіт зубів» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 48.).

1037    Бог наперед не призначає нікого до пекла (Пор. Оранжський Собор: DS 397; Тридентський Собор: DS 1567.); це стається внаслідок добровільного відвернення від Бога (смертельний гріх) i перебування в ньому до кінця життя. У євхаристійній літургії та щоденних молитвах своїх вірних Церква благає милосердя в Бога, Який «не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння» (2 Пт. 3,9):
«Ось жертва, яку ми кладемо перед Тобою; ми, слуги Твої і весь Твій Народ; прийми її у Своїй доброті. Наповни Твоїм миром наше життя, вирви нас із прокляття і прийми нас до Своїх вибраних» (Римський Мисал, Римський канон, 88.).
 (ККЦ 1035-37).

 

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!