Автор revgurnal
Листопад 14, 2015
Коментуйте

За єдність «Правого сектору»!

12195862_874078209327520_5809126290442861964_n

(аналітична заява)

Останні заяви керівних осіб Національно-визвольного руху «Правий сектор», які привели до декларування 11 листопада відставки Провідником Дмитром Ярошем, змушують звернути на себе увагу всього націоналістичного руху в Україні і зробити певні висновки. Очевидним є, що в бурхливий період Майдану «Правий сектор» обʼєднав у своїх лавах активних, протестних людей різних за світоглядом, ментальністю та вартощами. Стрімкі і драматичні воєнні події на Донбасі, в яких ПС взяв найактивнішу й героїчну участь, ускладнили процес розбудови структур організації, особливо політичної партії. Попри все ПС позиціонувався як політична сила, котра стоїть на міцних і чітких позиціях національного державництва, націозахисної дії, активного націотворення.

1148_w_300

Однак політика сучасної влади в державі – безвідповідальна, маніпулятивна, корупційна тощо – створила таку політичну ситуацію, коли революційні настрої і процеси наростають обʼєктивно, самі по собі. Великим здобутком історичного моменту стало те, що в таких вибухово-складних суспільних умовах ПС, незважаючи на окремі непродумані кроки, не завжди зрозумілу кадрову політику, низку закономірних для молодої політсили помилок, в цілому не піддався на провокації, не допустив до катастрофічних зіткнень своїх людей із системою влади. Авторитет і партії, і ДУКу невпинно зростає.

Очевидно, цей фактор і став тією причиною, який стимулював появу дещо альтернативних бачень розвитку НВР. Судячи із публічних заяв, виявилась відмінність у позиціях двох груп. Перша (уособлена, як виглядає, новим проводом НВР, що складається із авторитетних і заслужених людей) схиляється до пришвидшення революційного процесу аж до збройного перевороту, інша (так само авторитетна і не менш заслужена, на чолі з Д. Ярошем) – за ґрунтовну підготовку до здійснення революційного чину й акцентування на мирних, політичних методах боротьби. Обидві групи сходяться в одному: в Україні сформувався антиукраїнський «режим внутрішньої окупації» (за В. Іванишиним), держава стоїть перед загрозою саморуйнування, нація в небезпеці. І все це правда.

У цей історичний момент обом сторонам не зайвим буде поміркувати над наступними питаннями:

  • Чи може бути здійсненна в Україні повноцінна революція без такої орденської структури, якою була ОУН в 1930-40-ві роки ХХ ст.? Чи є ПС такою структурою?
  • Якою буде реакція шовіністичної путінської Росії та продажного космополітичного Заходу, в контексті напівзамороженого збройного конфлікту, на антивладне збройне повстання в Україні?
  • Наскільки українське суспільство, фатально отруєне пацифізмом, розчаруваннями і пасивністю, дезорієнтоване олігархічними ЗМІ, здатне прийняти ідею національної революції і реально включитися в її процеси?
  • Якими є реальні сили і рішучість владних середовищ, просякнутих ідеологемами космополітичного лібералізму, культурного малоросійства й грабіжницького корпоративізму, стосовно протистояння національно-визвольному рухові?

Не варто випускати з уваги й те, що малоросійські, неоколоніальні владні середовища (а це влада, численні партії, їх господарі-олігархи, еліти зрусифікованих великих міст та ін.) майже повністю володіють інформаційним простором України і в будь-який момент можуть розвернути ресурси своїх численних медій (що епізодично й робилося!) проти націоналістичного руху, виставляючи його як нібито «анархістський», «бандитський», «прокремлівський» та ін. Уже зараз в інформаційному просторі гуляє чимало політичних міфів про ПС, котрі постійно підживлюють лукаві українські ліберали.

Чи може в таких умовах перемога ПС, його бачення національної революції та розвитку держави бути швидким і легким? Питання, як видається, є риторичним.

Як велике й актуальне завдання перед «Правим сектором», що хоче втілити в життя власну по-справжньому революційну програму реалізації національної ідеї в процесі державотворення, стоїть наступне: 1) знайдення можливості конструктивного, а не деструктивного залагодження внутрішньоорганізаційного конфлікту на основі вічних націоналістичних вартостей, щоб НВР із цієї ситуації вийшов не слабшим (на радість внутрішнім і зовнішнім ворогам України), а сильнішим; 2) проведення масштабної ідеологічно-вишкільної, націоналістичної роботи серед свого членства та симпатиків; 3) культивування в межах НВР не лише партійного чи військового мислення, а й орденського; 4) розширення і якісне оновлення пропагандивно-інформаційної роботи серед широких верств українського суспільства; 5) створення за активної участі всіх структурних одиниць ПС-у «клітин національної держави» (В. Іванишин) – національних громад.

Сучасній Україні потрібен єдиний, сильний, ідейно монолітний, кадрово вишколений «Правий сектор»!

Науково-ідеологічний центр імені Дмитра Донцова

Прокоментуйте...
Бажаєте аватар? Завантажте на gravatar!